Для чого в пустелі падає дощ?
Жив на світі багатий праведний чоловік, і мав він сім синів та три дочки. І було у нього багато усякого добра і великий маєток. Якось знявся буревій, і в одну мить він все втратив…
«Я нічого не мав коли народився, і коли помру, то також нічого не буду мати. Бог дав, і Бог взяв». – повторював у своїй біді багатий чоловік, який все втратив.
Але, як кажуть люди, «біда сама не ходить, а з собою ще й горе водить». Захворів той чоловік страшною хворобою: усе його тіло вкрилось гнійними ранами, і він попелом посипав своє тіло і глиняним черепком шкрябав себе, щоб полегшувати нестерпну біль…
Так зійшлися докупи біда та біль.
Почули про все, що сталось друзі того чоловіка і прийшли його потішити. Прийшли, і не впізнали свого друга, так він змарнів.
Сім днів і сім ночей сиділи друзі поруч і ніхто з них не починав розмову, бо бачили вони, що біда та біль їхнього друга вельми великі.
А потім – вони почали говорити один за одним, і хворий чоловік ім відповідав. Вони знову говорили, і він знову ім відповідав. І так продовжувалось багато днів.
Серед тих друзів, які прийшли потішати бідолаху, був один, який весь час мовчав. Він був наймолодшим, і не заважав розмовам старших за віком людей. Він вмів слухати! Але тоді, коли старші скінчили, він почав говорити, і говорив так довго, що його годі було зупинити! Він ніяк не міг виговоритися!
Також, був там присутнім при усіх розмовах ще хтось, хто терпеливо мовчав і слухав коли говорили старші, і коли говорив молодший. Той хтось умів дуже добре слухати! Хто то був?
То був Бог.
Коли всі виговорились, заговорив Бог. Свою промову Бог побудував у вигляді запитань, і серед запитань Бога було ось таке:
– Хто приготував русло для дощової зливи, і дорогу громоносним бурям, щоб посилати дощ на безлюдну землю, на пустелю, де немає людини, щоб наситити незаселену і непрохідну землю і викликати ріст зелені?
Відповідь очікується така: Бог посилає дощ на безлюдну землю.
Тоді виникає інше запитання: для чого Бог посилає дощ в пустелі, де немає людей? Для чого Він даремно витрачає там дощову воду? Подумай…
Багатий чоловік, який все втратив, проживав в країні, більша частина якої була пустелею. Він жив там, де цінувалась кожна краплина дощової води. Воду там ніколи і ніде не витрачали даремно. Дощова вода була там дорогоцінним скарбом. Вода була життям!
Пам’ятаєш Маленького Принца з казки Антуана де Сент-Екзюпері, коли він потрапив в пустелю Сахару і познайомився там з пілотом, який ремонтував свого літака? Через декілька днів у них скінчилась питна вода…
– О, – сказав я маленькому принцові, – твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені нема чого пити, і я був би щасливий, аби міг просто піти до криниці!
– Мій приятель лис… – почав він.
– Хлопче, мені вже не до лиса!
– Чому?
– А тому, що доведеться сконати від спраги…
Він не зрозумів мене і заперечив:
– Добре, коли є приятель, навіть якщо треба сконати. От я, я дуже радий, що приятелював із лисом…
“Він не усвідомлює, яка велика небезпека. Він ніколи не зазнавав ні голоду, ні спраги. Йому досить трошки сонця…” – помислив я.
Проте він поглянув на мене і відповів на мої думки:
– Мені теж хочеться пити… пошукаємо колодязя…
Я втомлено розвів руками: це безглуздя – шукати навмання в безкраїй пустелі колодязя. I все ж ми рушили в дорогу.
Довгий час ми йшли мовчки: нарешті споночіло, в небі спалахнули зорі. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх наче вві сні. А в пам’яті все лунали слова маленького принца.
– Отже, і ти знаєш, що таке спрага? – спитав я.
Та він не відповів на моє запитання. Він сказав просто:
– Вода буває потрібна й серцю…
– Пустеля гарна… – додав він.
Це правда. Мені завше подобалося в пустелі. Сидиш на піщаній дюні. Нічого не видно. Нічого не чутно. I все ж серед цієї тиші світиться щось…
– Знаєш, чому гарна пустеля? – спитав маленький принц. – Десь у ній ховаються джерела.
+++
На мою думку, пустеля гарна для Бога сама по собі. І інколи Він просто так ховає там джерела чи просто так посилає потоки води і вирощує траву та квіти (які пізніше все одно засохнуть).
Людина майже нічого не робить просто так. Людина майже завжди робить тільки те, що ій вигідне, що необхідне, що важливе, що практичне, і що неодмінно принесе користь.
Бог, тому що Він є безкінечно щедрим та добрим, не обов’язково керується необхідними чи вигідними причинами. Деякі речі Йому просто подобається робити саме так, а не інакше!
Бог також любить і людину не заради користі, а лише тому, що Він є безкінечно благим. І ми можемо бути добрими, щедрими та люблячими, як Бог, просто так, тому що це приносить нам радість, а не користь.
Як сказав Маленький Принц: «добре, коли є приятель, навіть якщо треба сконати».
Один поет, який жив так давно, що ніхто не пам’ятає коли саме він жив, і, навіть, його імя нам достовірно не відоме, звернув увагу, що,
Де красувалися сади, стає пустиня гола,
I де нічого не було, цвітуть сади довкола.
Памятай, що пустелі містять в собі безліч таємниць, і десь у них «ховаються джерела», які Бог наповнює водою під час дощових злив просто так.
Примітки:
Розповідь про багатого чоловіка читай в книзі Йова в 1 та 2 розділах. Більшість дослідників Святого Письма вважають, що події. Записані в книзі Йова, відбувались в часи Патріархів (див. першу книгу Бібліі – Буття).
Довгу розмову наймолодшого друга читай Йова з розділу 32:4 до розділу 37
Запитання Бога можна порахувати в книзі Йова в розділах 38 – 41
Антуан де Сет-Екзюпері, Маленький принц, переклад А. Жаловського, https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=490&page=7
Рудакі Абу Абдаллах Джафар, Поезії, Скарга на старість, переклад на украінську В. Мисик
https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=3964&page=2
Ілюстрації: відкриті інтернет-ресурси