Ми живем не минулим, а теперішнім та майбутнім.
В кінці 1980 років — я добре памятаю той час — (на теренах колишнього ссср) — перед православною церквою повстало питання: як розвиватись далі, і в якому напрямку рухатись? Тоді відбувалось багато дискусій про відродження та оновлення церкви і було прийняте наступне рішення: потрібно зберегти канони, і тому, — не потрібно нічого змінювати.
І таке рішення стало церковною «новацією», яка сьогодні впливає на служіння не тільки православних, але і багатьох євангельських віруючих. «Усе, що було вчора — краще, ніж те, що ми маємо сьогодні, чи будемо мати завтра».
Це правда, що те, що було вчора, — легше сприймається. Досвід минулого часто здається правильнішим. Минуле нам ближче. І, чим старшими ми стаємо, тим більше ми відстоюємо своє минуле, і на жаль, навіть ревно захищаємо своі (колишні) помилки та недоліки.
Незважаючи на це, ми розуміємо, що наше життя, служіння та місія не можуть бути відірваними від сьогодення, вони будуть виконуватись лише сьогодні і лише завтра, якщо Бог дасть життя, але — не вчора, і не позавчора.
Тому ми не бачимо необхідністі зосереджуватись на минулому, а приділяємо найсерйознішу увагу теперішньому та майбутньому, виходячи з реалій сучасного життя.
Отже, ми живем не минулим, а сучасним. І це повинно стати нашим першим принципом.
Ми усвідомлюємо, що час важливіший від місця.
Багато людей живуть за принципом, що місце, де вони знаходяться, — є дуже важливим. Місце — це Україна, Голландія, Німеччина, Індія, це — Канада, Сполучені Штати, чи будь-яке інше місце.
Насправді, місця, де ми з вами знаходимось, не є такими вже й важливими! Сьогодні люди набагато менше прив’язані до місця. У Сполучених Штатах за останні 10 років 28-30% усіх працівників не приходять щоденно на роботу, вони не прив’язані до офісу. Вони працюють із дому, із скверу, із Старбаксу, навіть, із іншої країни.
Великий відсоток українців їздить на заробітки в інші країни. Що це означає? Українці все менш стають прив’язаними до своєі «рідної неньки».
35% сучасної молоді у Європі та Сполучених Штатах взагалі не планують мати свого власного житла. Вони не планують працювати на одній і тій же самій роботі до кінця свого життя. Що це означає?
Це означає, що через декілька років наші діти та онуки будуть ходити до школи не 5 днів на тиждень, як зараз, а лише — 3, або 2 дні, або, взагалі, будуть навчатись з дому.
Це також означає, що все менше людей будуть приходити до церкви, як до місця, як до приміщення, як до Дому [молитви], а, швидше за все, будуть приймати участь у служінні віртуально. Чому? Тому що для сучасного покоління — спільність не базується на фізичній присутності.
Я не кажу, що це добре, чи погано, але — це реалії часу, в якому ми живемо. «Сьогодні» важливіше ніж «тут» або «там», ніж Україна чи Штати, чи, де б ми з вами не проживали, навчались, працювали, чи виконували своє служіння.
З точки зору Бібліі цінність часу більша, ніж цінність місця, де відбуваються події. Чому? Тому що втрачені можливості повернути неможливо, і нам доведеться давати звіт перед Богом не за місце, яке ми вибрали для проживання і де розташована наша церква, і, навіть, не те, з ким ми проживаємо чи звершуємо служіння, а за те, як я особисто використовував час, який був мені відміряним.
Ви спитаєте, звідки я знаю, що в Бібліі місце не має такого важливого значення? Пам’ятаєте, як Ісус посилав своіх учнів по двоє у міста та села до «загиблих овечок Ізраілевого дому»? Він не казав ім в яке місто чи село ім йти! Він навіть не сказав ім з ким кому потрібно йти. Мені би дуже хотілось знати з ким в парі пішов Петро, чи Варфоломій і куди саме вони пішли. Але про це не записано. Це не так важливо! Ідіть туди, і будьте там, де побачите чи почуєте про існуючі можливості, які можна використати.
Біблійний принцип по відношенню до часу наступний: “Ось, тепер час сприятливий, ось, тепер день порятунку.” (Друге Послання до Коринтян 6:2 UKRB) [в іншому перекладі: “Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!” (2-е до коринтян 6:2 UBIO)].
Саме тому ми вважаємо, що для життя та служіння є сприятливий і приємний час саме тепер, незалежно від того, в якому місці звершується наша місія.
Отже, для нас сьогодні важливіше запитання «як?», а не «де?». Цього принципу ми і повинні дотримуватись: час важливіший від місця.
Ми розуміємо, що місія виконується не в «соборах», а на «вокзалах».
Ідея собору – об’єднати людей один з одним (або церкви, чи різноманітні служіння) таким чином, щоб ми усі читали один і той же переклад Бібліі, щоб у нас усіх були одні погляди, однакові уподобання, однакові підходи до служіння, однакові усвідомлення, однакове розуміння, однаковий «товар» і однакова «упаковка».
Ідея вокзалу, — це коли ви, розумієте і виконуєте своє служіння так, а я — по іншому. Коли одні — бачать себе в служінні в Африці, чи в Росії, а другі — направляють усі зусилля для того, щоб спасати грішників в радіусі 10 кілометрів від церкви. Одні служать дітям, а інші — захищають релігійну свободу. Одні — готують лідерів, а інші — годують знедолених супом, влаштовують музичні фестивалі, чи видають книжки та журнали.
Кожен з нас, кожна церква чи місія — мають свій власний бекграунд, свій вік та досвід, мають своі уподобання, підходи та ідеї, але, усі вони — навіть ті, які завершують своє служіння в соборі, або, в тіні собору — повинні збиратись на вокзалі — зручній інфраструктурній системі, де обертається безліч народу з усіх усюд, серед яких звершуються наші служіння.
Усі ми, відверто кажучи, могли б існувати і один без одного, бо усі — можемо бути і самодостатніми, і незалежними, але ми час від часу збираємося на вокзалі тому що нам цікаво та корисно бути разом, тому що ми повинні підтримувати один одного в справах поширення Божого Царства. Для цього, нам не потрібно створювати одну спільну мову і користуватись одним перекладом Біблії, але потрібно знати різні мови і вчитись розуміти один одного, бо служіння виконується не в «соборах», а на «вокзалах».
Усвідомлення цих трьох принципів не робить людину модерністом, лібералом, демократом чи новатором.
«Хто такий справжній консерватор? — запитував Гілберт Честертон, і відповідав так: — Це людина, яка постійно фарбує стовп білою фарбою, щоб він не ставав брудним».
Ці слова стосуються і нас з вами: фарбуємо стовп білою фарбою, щоб він не ставав брудним!