Александр Радковский
(Переклад на українську мову Наді Долі, 2018)

Воробьиная ночь
Григорий Савич идет по шляху. 
Скрипит навстречу чумацкий воз… 
Григорий Савич рванул рубаху 
И, улыбаясь, взглянул сквозь слез. 

Благословенно, благословенно, 
Что можно снова вот так смотреть! 
На черных вербах висит Вселенна, 
Как на просушке рыбачья сеть. 

Искрятся ярко крупинки соли. 
Сверкает звездная чешуя… 
Нет в сердце страха, нет в сердце боли, 
Волы проходят, слова жуя. 

Григорий Савич, идти далече. 
Но кличут дали, но держит близь. 
Григорий Савич, как резко в плечи 
Ячейки сети опять впились! 

Чумак – пьянчуга багровокожий - 
Вола легонько стегнул кнутом… 
Всяк в этом мире – всего прохожий, 
Но все забыли давно о том. 

Давно забыли, навек забыли, 
Что не вовеки пребудут тут, 
И тихо-тихо по теплой пыли, 
Не глядя в небо, бредут, бредут. 

Все служат боли, все служат страху, 
Не слышат говор высоких гроз… 
Григорий Савич идет по шляху. 
Григорий Савич глядит сквозь слез.
(1973)

Григорій Савич іде по шляху,
Скрипить назустріч чумацький віз.
Григорій Савич позбувся страху,
Сміються очі, хоч повні сліз.

Благословенне життя на світі,
Благословенний його політ. 
Немов рибалка розвісив сіті,
На чорних вербах висить Всесвіт.

Іскряться яро крупинки солі,
А в темнім небі зірок луска…
Немає страху, ні слів, ні болю,
Воли проходять, путь неблизька.

Григорій Савич, іти несила:
Так ваблять далі, так тягне близь.
Григорій Савич, зв’язавши крила,
Чарунки сіті в плече вп’ялись!

Багроволиций чумак–п’яниця
Вола легенько взяв батогом…
Душа у світі, як мандрівниця,
Та всі забули про це кругом.

Не пам’ятають, чомусь забули,
Що не навіки поземна путь,
І тихо-тихо по теплім пилу,
Не бачать неба, ідуть, бредуть.

Не чують слова, всі служать страху,
І біль пронизав людей наскрізь…
Григорій Савич іде по шляху,
Сміються очі, хоч повні сліз.

Фото: открытые интернет-источники