Щоб зробити приємне своєму «русскому» Father-in-Law (мені!) Рассел вибрав Федора Достоєвського. Про Достоєвського він майже нічого не знав, тому завзято почав його вивчати. Коли надійшла черга презентації Рассела, він одягнув якусь кепку, засунув руки в кишені і швидко зайшов в аудиторію.
— Привет! — вигукнув він на ломаній російській мові. — Как дела?! Меня зовут Федор Достоевский! Я руський! Я написал (і я собі можу лише уявити, як він вимовив це слово! ) несколько книг. І потім — виголосив доповідь на англійській мові про те, що він зрозумів (чи не зрозумів) про Достоєвського.

Коли усі доповіді були виголошені, студенти визнали найкращою презентацію про Федора Достоєвського.

Після голосування до Рассела підійшов професор і сказав, що його доповідь була найгіршою доповіддю про Достоєвського за усі роки його викладання в коледжі.
— Ви так і не зрозуміли, хто такий Достоєвський, про що він написав, і який його вплив на сьогодення. 
Професор помовчав.
— Але, студенти проголосували за Вас, Рассел, — і я повинен поставити вам гарну оцінку.

Цю історію Рассел розповів мені через декілька років після того, як вона сталась, і от, про що я подумав: наше захоплення Ісусом, наше радісне християнство, наше надхнння (я навмисно використав літеру «Д» в цьому слові), навіть, якщо ми не до кінця розуміємо якусь богословську думку чи біблійну доктрину), знаходить у людей відгук.
І вони готові послухати про нашу живу віру.
І не тільки послухати, але і почати захоплюватись нашим Ісусом, якщо, звісно, ми, самі Ним захоплюємось!

Фото: открытые интернет-источники